письмена

Подорож до Безводовки в 1924 рік.

   Нашу історію пишуть для нас вами науковці. Вони вдивляються в глибину віків і викладають на папері свої враження про те, що і коли відбувалося, на основі окремих історичних артефактів. Історики трактують минуле так, як прийнято серед їх старших колег і так, щоб догодити політичному ладу, який їх годує.

Неймовірна вдача для дослідника минувшини знайти очевидця подій або його свідчення. Яскравим прикладом такої вдачі є «Щоденники Костянтина Самбурського».

Він задокументував події із життя села Гужівка, де він жив, в контексті подій, які відбувалися в Україні в буремні роки після жовтневої революції 1917 року. До нас дійшла частина його твору, яка охоплює період з 1918 по 1928 рік. Щоденники дають змогу почути з перших уст, побачити від першої особи трагічну сторінку історії українського народу. Самбурський жив в п’яти кілометрах від Безводовки і він не оминув її увагою в своєму літописі.

До вашої уваги прогулянка до курганів Безводовки майже 100 річної давнини.

19 Червня 1924, середа.

Сьогодні я вирішив задовольнити своє давнє бажання побувати у селі Сокиринцях, оглянути парк, палац, музей тощо. Ознайомитися з місцевістю, яка відокремлює Гужівку від Сокиринців.

Екскурсію я провів таким чином. Годині о четвертій ранку через свій город, через Штаньківку і Тарарівку, або Вербовий хутір, через озера я попрямував на Безводівку, або Ґалаганщину. Місцевість Озера, що на безводівських землях, і прилегла на півдні земля села Гужівки одержали свою назву тому, що тут колись було чимало озер і чистих боліт. Тут землю через низькі ґрунти не орали. Тут, на Озерах, водилося багато всілякої дичини. Так говорять старожили. Тут років шістдесят тому почали місцями орати землю. У перші роки моєї служби в Гужівці тут, на Озерах, ще були місця - цілі просторі ділянки, які не орались. Ружна земля прилягала до безводівських чи галаганівських земель і відокремлювалася канавою, і тут, за канавою, на великому просторі земля не оралась. Влітку тут росла трава особливої твердої низької породи, яку не косили, і худоба її майже не їла. Земля тут улітку тріскалася.

Коли Ґалаганщину, чи Безводівку, 1897 чи 1898 р, власник Сокиринців Ламьcдорф здав у оренду чи продав Харитоненку - власникові Парафіївського цукро­вого заводу, коли Парафіївська економія запровадила сучасну культуру обробітку землі, то поступово почали орати всю землю, і завдяки сучасній агрономії, штучному удобренню, оранці раніше незручна земля стала урожайною. У дея­ких місцинах безводівської землі виростають хороші цукрові буряки, пшениця та інші хлібні злаки. Давні озера, про які розказують старожили, не вбереглися. Проходячи на Безводівку і раніше, і сьогодні, я не надибував на озера чи великі болота. Збереглися два невеликих чистих озера, зарослі довкруги високою і гу­стою травою, і одне болото, вкрите кущами лози.

Від дороги, яка веде з Тарарівки на Безводівку, я дійшов до дороги, чи шляху, що йде з Ічні на Іржавець. Тут звернув ліворуч у напрямку Іржавця, трохи прой­шов шляхом і стежиною через бурякове поле попрямував на Безводівку. На полі гужівські дівчата і жінки сапували цукрові буряки. Буряки дуже погані через без­дощів’я. При добрих дощах у цей час буряки бували густими, добрими, листям покривали землю. Тепер земля місцинами чорніє. Буряки тонкі, слабкі. їх погана якість пояснюється і тим, що, одержавши цю землю, селяни не застосовують тих способів обробітку землі, до яких раніше вдавалася економія. Не так, як раніше в економії, орють землю, не так сіють, не та якість насіння, а ще несвоєчасне проривання, сапування буряків, без агрономії і без догляду.

Був чудовий червневий ранок. День обіцяв бути спекотним. Я дійшов до пер­шої по дорозі могили. Вийшов на могилу. Із неї відкриваються чудесні краєвиди довколишньої місцевості. Тут найвище її місце. Поблизу могили інша могила - насип дугою чи підковою. Видніються інші могили. Неподалік цієї могили почи­нається яр, який тягнеться далеко, поступово заглиблюючись і розширюючись. Я трохи постояв на могилі, помилувався краєвидами з її височіні та й рушив далі. На місці колишнього хутора багатої безводівської економії з будівель нічо­го не збереглося. За останні три-чотири роки, а надто в 1920 році, все вирубали, розібрали, розорили і спалили. Вивезли навколишні селяни. Від колишніх верб, якими було обсаджено канави, залишилися пеньки. Від пеньків почали рости сильні молоді паростки. Великий ставок спущений. Під час революції, коли гра­бували економію, багато що з господарського майна кинули у ставок. Потім воду спустили і все кинуте у воду забрали. Від великого фруктового саду збереглося кілька дерев. Колишні господарі цієї раніше багатої економії, де були казарми для робітників, повітки для худоби, будинки для службовців, їхні квартири та інші економічні будівлі, влаштовані за останніми технічними новаціями, не змог­ли б упізнати чи й навіть знайти місце своєї економії. Все знесено, понищено.

У Безводівці раніше на полях достигали пшениця, жито, ячмінь та інші хлібні злаки завдяки застосуванню досягнень агрономічної культури. Тут були врожайні поля. Тепер злаки слабкі, злиденні, але не через засуху в цьому році, а внаслідок поганого обробітку землі. Самі селяни, гужівці й іченці, які тепер тут орють зем­лю, кажуть, що вони й половини не одержують того, що давала ця земля, коли її обробляла економія. Тут, на місці Безводівки, в різних місцях уже поставили кілька хат, землянок і куренів із лози у вигляді землянок. Це на літо поселили­ся іченці, яким тут відвели землю для селища. Відвели садиби по півдесятини на господаря. Відвели по півдесятини садиби на господаря і по десятині ор­ної землі на душу. З весни вони й по­чали тут селитися. Дехто став зводити будинки. Кілька будинків уже стоять.

Влаштували кілька тимчасових плете­них будівель, вкритих дерном або соло­мою. Цих поселенців, яким дали землю і які поступово мають тут поселитися, всіх разом сімдесят п’ять. Хуторяни скрізь зайнялися роботою. Копають землю, погреби, викопали в одному міс­ці колодязь і поставили зруб. Ставлять клуні, повітки тощо. Земля розбита на ділянки, а хутір на квартали. Поки що селяться тут сімдесят п’ять, а будують­ся двадцять господарів.

Проходячи хутором, я зустрівся з дівчиною і розговорився з нею. Я запитав у неї, чи не викопував хтось хоч щось при будівництві на хуторі, копаючи погріб тощо. Дівчина повідомила, що один чоловік викопав ланцюги і якийсь посуд. Я вирішив на зворотному шляху дізнатися про це. Із Безводівки я звернув на шлях, який іде з Ічні на Іваницю і дійшов до першого яру. Дорога в яр посту­пово спускається. Обабіч дороги схили спадають правильними уступами. Схили високі. Вкриті густою травою, в якій багато різних польових квітів. Ці схили розпланувала й розкопала безводівська економія. Земля тут економічна.

Я спускаюсь дорогою до ставка, розташованого в яру ліворуч, і переходжу через невеликий міст. Про давніший міст на цьому місці зберігся такий пере­каз, який я чув неодноразово від багатьох інтелігентних і простих старожилів Гужівки. Після бою під Полтавою 1709 року, коли було розбито армію Карла і прибічників гетьмана Мазепи, частина козаків невеликими загонами рухалася селами додому. Невеликий козацький загін, за словами старожилів, у кількості сімнадцять чоловік повертався додому з іченської та гужівської сотні і розта­шувався в цьому яру. Для переслідування козаків і руйнування України Петро послав солдатські загони. Розташувавшись у яру, козацький загін помітив загін москалів-кавалеристів, які рухалися з Іваниці. Козацький загін був піший. Ча­стина козаків сховалася в очеретах і лозах у яру, а кілька козаків під мостом. Проходить яром загін москалів і не помічає козаків, що сховалися. Ось москаль почав пити воду із ставка. Це бачать козаки під мостом. Один із козаків, «щира душа», не витерпів і сказав: «Здоров пивши!». Москаль це почув, здійняв триво­гу, всі кинулись до мосту і знищили козаків. Врятувалося кілька, які ховалися в очеретах, зокрема один гужівський, який і розповів про це. З його слів, тут убито сімнадцять козаків, а за словами інших старожилів - семеро. Тепер тут невели­кий ставок. Невеликий і міст.

Ставок поступово заноситься землею. Раніше, двісті років тому, міг бути ве­ликий ставок і великий міст. Від цього місця верст через півтори в напрямку Іваниці інший яр, дорога так само спускається і схили красиво відкопані. Схили так само вкриває висока густа трава. З лівого боку, на горі, над схилом стоїть великий і високий дубовий хрест. На хресті вирізано такий напис: «В пам’ять убитих грн. Мережка і Саєнка 18 листопада 1921 року». На цьому місці вбито цих більшовиків під час наступу денікінців.

Далі дорога йде прямо на Іваницю. Вліво під Ступаківку в ряд розташувалися три могили. Від Безводівки поле стає хвилястим. Починаються яри. Поле підій­мається й опускається. На полі простір, обабіч прямої дороги високі жита, ще не вистигли. Відкриваються чудові краєвиди. Від Безводівки до Іваниці близько двадцяти верст. Далеко ще. Погода ясна, тиха, і це надає степу якоїсь таємни­чості…

(Подальший опис подорожі пропущений, оскільки, не стосується Безводовки.)

… я рушив на Безводівку. Я пройшов небагато. Мене догнав один чоловік, який їхав за сіном. Він довіз мене майже до першого яру по дорозі з Іваниці на Без­водівку. Цей чоловік повідомив, що позаминулої ночі в Ольшані згоріла церква. Далі мені ніхто не зустрічався.

Була дев’ята година. День обіцяв бути спекотним. Я пройшов перший яр, на схилі відпочив, недалеко від мосту. Я не згадав, що в другому від мосту яру, пра­воруч, був великий густий ліс. Тепер ліс вирубали. Уціліло небагато дерев. Від лісу залишилися одні високі пеньки. Переходячи через Безводівку, я запитував, хто викопав ланцюжки і посуд, але всі відмовлялися. Я просив, якщо хтось щось викопає, то нехай повідомить мені в Гужівку, і якщо залишиться щось цікаве, можу купити для музею.

Я знову піднявся на могилу над шляхом із Гужівки у Безводівку. Ця могила, як уже я згадував, у найвищій місцевості. Її не зачепили, але у ній викопали яму майже до колін. Помітно, що на схилі також трохи копали. Це коли копали буря­ки, лаштували тимчасові землянки. Насип неподалік від могили, очевидно, утво­рився внаслідок розкопування могили. Насип має форму півкола. Від цих могил насипали насип. Його давно орють. Років тридцять тому, коли я побував у цих місцях уперше, цього насипу ще не чіпали. Він був такий обривистий, що на ньо­го неможливо було зійти.

Тоді він був порослий чи­стою густою травою.

Я сів і довго сидів на могилі, милуючись кра­євидом. Могила висока.

Вкрита густою, вище ко­лін, травою. У траві квіту­ють різноманітні й різно­барвні квіти. Особливо гарні у вигляді зірочок.

Якщо з могили дивитися вниз, вона здається ве­личезним розкішним бу­кетом. З неї видніються близькі й далекі могили.

За дев’яносто кроків ви­сокий насип. На полі по­рожньо. Нікого не видко.

Мимоволі приходить на думку, коли, хто і навіщо насипав ці могили. До якого часу, або якій добі вони належать? Який на­род, що за плем’я, люди тут жили? Якщо це походить на думку, чи не від одного часу існують деякі наші могили з єгипетськими пірамідами? Єгипетські фараони, аби зберегти пам’ять про себе чи увічнити ім’я, заповідали споруджувати кам’яні піраміди, а місцеві скіфські начальники чи родоначальники, почувши чи знаючи про те, що фараони будують піраміди, і не маючи можливості зводити їх самими, для наслідування фараонам заповідали своїм підданим на місцях свого поховання насипати могили,

У минулі роки я обійшов усю цю місцевість й оглядав усі тутешні могили та насипи. Мені здається, що між цією групою могил у Безводівці і між Яськими могилами на іченських землях, які видко звідси, є дещо спільне. Може, це місце стародавнього поселення. Майбутнє, або щасливий дослідник, можливо, відгор­нуть таємничу завісу і дізнаються, що під цими могилами. Може, тут стародавнє доісторичне кладовище великих людей. Під впливом цих думок я просидів тут близько години. Із цієї могили видко могилу Забарного під Гужівкою. Видніються могили під Ступаківкою. Могили під Бовиним хутором Яські могили. Видко Високу могилу по дорозі з Гужівки на Ічню. Бажано, щоб усі ці могили не чіпали і не розкопували довільно.

Коли я сидів на могилі й роздумував, із Гужівки через дорогу в яр пройшла група хлопчиків. Мабуть, пішли в яр рвати щавель.

Із могили навпростець, через бурякове поле, я попростував на Гужівку. Переходячи через шлях, який веде з Ічні на Іржавець, я зустрів групу жінок, душ п’ятнадцять. Запитав, звідки вони. «Із Веприка, з Монастирища, з інших сіл», - відповіли жінки. Це богомільні йдуть на Іржавець.

Було близько другої години, коли я повернувся додому.

Шановний Костянтин Іванович, хочу висловити подяку за Вашу працю, за історичну правду викладену на сторінках щоденника. Особлива подяка за інформацію про кургани Безводовки. Ви не помилялися, що між курганами є зв'язок. Так, вони тісно пов’язані між собою, з небом та Сонцем. Їх об’єднують знання, яким тисячі років. Ви були праві в здогадках, що ці насипи мають щось спільне з Єгипетськими пірамідами. Вони пов’язані священною математикою. А ще, Ви вірно підмітили… Це велике щастя відкрити, що приховували величні кургани Безводовки!

 

Автор:

Griandr Tarnovski

Griandr Tarnovski

© Посилання на www.bezvodovka.com обов'язкове.