письмена

Небелівка - трипільський храм – обсерваторія.

В 2012 році поблизу села Небелівка Кіровоградської області на території одного з найбільших поселеннь трипількької цивілізації 4 тис до н.е. археологи розкопали унікальну для того часу будівлю. Споруда за твердженням спеціалістів є трипільським храмом і не має аналогів в Європі. Вона мала два поверхи і розміри 20 на 60 метрів, тобто 1200 м2. Вчені знайшли сім вівтарів зроблені із глини, які мали хрестоподібну форму. На вівтарях були нанесені кола, що утворювали композицію. Також, було знайдено багато уламків кераміки та кісток тварин, статуеток та інші господарські предмети.

6000 років тому трипільці були передовою розвиненою цивілізацією прадавнього світу. Це спільнота землеробів, яка проживала на території сучасних України, Молдови та Румунії. Вони розвинули землеробство, гончарство, ткацтво та металургію, цим самим змінили історичні епохи, завершили кам’яний вік і перешли  в еру металургії, почавши її з міді. Трипільці спалювали свої поселення кожні 50-70 років і переселялися на нове місце. Така доля не оминула і храм у Небелівці. Храм було спалено і глиняні вівтарі та залишки стін запеклися і перетворилися на кераміку. На деяких уламках збереглися відбитки мотузок, якими  скріплювали дерев’яні стовпи з іншими елементами конструкції будівлі.

Храм у Небелівці був поділений на кілька секцій. Одну третину займав внутрішній двір, а дві третіх святилище із вівтарями. Раніше археологи знаходили глиняні моделі трипільських храмів  з архітектурою подібною до будови культової споруди у Небелівці. Глиняна модель має такі ж пропорції, як і сам храм. Одну третю площі займає внутрішній двір, дві третіх – закрите приміщення. А ще її схема нагадує будову Карнакського храму в Єгипті. І нехай у Небелівці немає гранітних колон і його розміри менші за єгипетський аналог, але в обох є спільні риси: внутрішній дворик, парадний вхід та центральний вівтар, які розташовані на одній осі, що вказує на схід Сонця в особливий день сонячного календаря. Центральна вісь Карнакського храму орієнтована на схід сонця в день зимового сонцестояння.

Лише в цей день промінь сонця проникав через низку воріт і отворів та проходів у камеру, де знаходився вівтар і заливав її світлом. Це явище називали «сонячним чудом». Небелівський храм орієнтований на схід, а отже, на точку рівнодення. В день рівнодення світло сонця проходило через головні ворота, через вхід в храм і освітлювало центральний вівтар №7. В темному приміщенні храму вівтар, обмазаний червоною глиною сяяв у променях сонця. На весняне рівнодення у більшості прадавніх цивілізацій починався новий рік, новий виток спіралі часу. Це день космічної гармонії. Коли світ врівноважений і тривалість дня і ночі однакові.

Трипільський  храм має сім вівтарів: один центральний і по три з боків, які розміщені на однаковій відстані від поздовжньої та поперечної осей симетрії будівлі.  Група з шести вівтарів №1-6 орієнтована на важливі астрономічні події, на точки сходу сонця в дні зимового та літнього сонцестояння.

Подібні будівлі будували не просто для краси або лише релігійних цілей, в них була прикладна функція. Це астрономічні обсерваторії. Щоб довести це потрібно заглибитися в астороархеологію.

Небелівський храм має географічні координати  48о 38’ 31.07’’ Пн та 30о 33’ 45.70’’ Сх 

Координати потрібні для визначення азимутів сходу сонця в дні літнього та зимового сонцестояння в Небелівці. В наші дні тут можна побачити схід сонця в його крайніх положеннях на горизонті на азимутах 53о 21’  (21 червня) 127о 24’  (21 грудня).  Але 6000 років тому трипільці зустрічали сонце в трішки інших місцях на горизонті, ніж ми сьогодні:  52о 16’  (21 червня) та 128о 29’  (21 грудня).  Це зумовлено тим, що зараз відхилення екліптики Землі становить 23о 26’ 15’’, а 4000 років до н.е. воно було 24о 12’ 35’’ і через коливання земної осі точки сонцестояння змістилися на 1о 05’.

Якщо провести лінію між центрами вівтарів №6 та №3 її азимут буде близьким до 52о 16’, а лінія між центрами вівтарів №1 та №4 має азимут приблизно 128о 29’. В місцях, де ці уявні лінії перетинають стіни храму, могли бути отвори або вікна, як зображено на фото глиняної моделі трипільського храму. Через ці отвори або, як їх називають, в оптиці кругові апертури, промені сонця та місяця освітлювали відповідні вівтарі, ознаменовуючи настання астрономічної події та свята в честь неї. Будівельники виділили вівтар №1 розмірами – він найбільший. Це означає, що вони особливо шанували свято Коляди в день зимового сонцестояння, коли новонароджене сонце освячувало вівтар №1.  Вівтарі №2 та №5 орієнтовані чітко по лінії північ-південь. Загалом схема розміщення візирів храму-обсерваторії Небелівка майже однакова із системою ближніх візирів пригоризонтної обсерваторії Безводівка. Різниця лише в тому, що у Безводовці астрономи використовували метод прямого візирування небесних світил, тобто спостерігали за переміщенням самого сонця по лінії горизонту впродовж року, а жреці Небелівки працювали по методу оберненого візирування сонця. Вони відмічали переміщення пучка променів, який пройшов через отвір у стіні, між вівтарями в темному приміщенні храму-обсерваторії.

Небелівський храм є доказом того, що трипільська цивілізація однією з перших започаткувала астрономічну традицію більше ніж 6 тисячоліть тому. Та створила канони в архітектурі, які через тисячі років ми зустрічаємо в пізніших цивілізаціях близького сходу, Єгипту та західної Європи. Більшість храмів і культових споруд різних релігій орієнтовані по лінії схід – захід. Предки українців трипільці започаткували  астрономічну науку і впродовж тисячоліть наступні покоління розвивали і вдосконалювали її, створивши астрономічний прилад ЧаРа для більш складних досліджень законів небесної механіки. Накопичений за тривалий час спостережень багаж знань дозволив прадавнім асторономам створити  мега обсерваторію Безводівка.

Як свідчить у своїй хроніці датський літописець Саксон Граматик, прибалтійські слов’яни (бодричі, лютичі) у куполах своїх храмів мали отвори для спостереження за Сонцем. Оскільки від стану Сонця залежав початок військового походу та інші важливі дії, за його видозмінами ворожили жерці.  Подібне спостерігалося в храмі міста Югроборі, який простояв аж до XVI століття. У розповіді про «священну будівлю» прибалтійських слов’ян, яку арабський письменник Масуді (кінець Х ст.) записав зі слів своїх земляків-купців, говориться про астрономію в слов’ян. «Ця будова, – повідомляє Масуді, – славетна по своїй архітектурі, по складу каміння різного роду й різних кольорів, по отворах у покрівлі й по надбудовах, зроблених для спостереження над сходом сонця…»


Цікавою особливістю трипільського храму є дугоподібні прикраси над входом та на протилежному боці. Неначе роги тільця увінчують дах будівлі. Такі ж роги згідно реконструкції були на храмі в Небелівці. Якщо стати із західного боку на деякій відстані по осі його симетрії в день весняного рівнодення, можна побачити як сонце сходить з пів місяцевого виступу. В той же день увечері сонце заходить за півмісяцем на західній стіні. Це мало особливий символізм для людей тієї культури. Справа в тому, що 6000 років тому почалася зодіакальна «епоха Тільця». В день рівнодення сонце почало сходити в сузір’ї Тільця. І сам Тілець на своїх рогах приносив людям сонце нового року. Такий півмісяць на палиці потім використовували астрономи Вавилону та Єгипту, як переносний візирний пристрій. А єгипетська богиня Хатхор зображувалася, як жінка з рогами або корова із диском сонця в її рогах. Хатхор - в єгипетській міфології була богинею неба, яка народила сонце. Богиня радості та любові, танців та пісень і оберігала матерів та їх дітей. Чи не з берегів Дніпра прийшла богиня Хатхор на берег Нілу і принесла з собою знання про сонце та про будову храмів-обсерваторій для відання сонячного Бога?


Щоб перейти до статтей про ЧаРу та обсерваторію Безводовка натисніть на зображення.

Автор:

Griandr Tarnovski

Griandr Tarnovski

© Посилання на www.bezvodovka.com обов'язкове.